Перший львівський дверець (залізничний вокзал) звели до відкриття залізниці Перемишль – Львів, яке відбулося у листопаді 1861 року. Ця колія сполучила галицьку столицю з Віднем (через Краків і Брно).
4 листопада, о 2.30 по полудню, потяг «Ярослав» прибув з міста над Сяном на львівський перон. На площі перед двірцем зібралися тисячі городян та мешканців приміських сіл, яким вдалося пробитися через поліцейські кордони. Однак урочистого святкування не було. Призначені на це кошти дирекція залізниці ім. Карла Людвіга (саме так іменувало себе акціонерне товариство – на честь цісаревого брата, ерцгерцога, колишнього намісника Галичини) пожертвувала на фонд убогих. Правда, концерт на честь відкриття залізниці у міському театрі (театрі Скарбка) таки відбувся. «За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєдналася з цивілізованою Європою! Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і торгівлі», – писала наступного дня місцева преса.
Проект нової залізничної лінії розробив ще у 1840-х рр. інженер Бредшнайдер. Він передбачав, що колія пройде через Байки (сучасна вул. Київська) – там спочатку і планували спорудити двірець. Однак чиновники у магістраті не хотіли погодити таке будівництво: за близько від центру міста! У 1860 році почали розглядати альтернативні проекти спорудження вокзалу: перший – у верхній частині вул. Леона Сапіги; другий – за Єзуїтським городом, перед площею Св. Юра; третій – поруч з Будинком інвалідів. Але акціонерне товариство наполягало на будівництві головної станції на вул. Королеви Ядвіги (тепер – вул. Марка Вовчка). Дивогляд полягав у тому, що вокзал на той час вже будували: на тому місці, де він стоїть і тепер – у трикутнику Мшана – Львів – Клепарів. Ближче до Мшани споруджували товарну станцію, поряд – паровозоремонтні майстерні і поштамт. Головний будинок пасажирської станції був якраз між ними.
У жовтні 1861 року будівництво вокзалу завершили. На хвилі загального оптимізму преса висловлювала захоплення новою будівлею: «Що стосується головного будинку, то це – одна з найкращих споруд в Європі». Насправді то був останній подих стилю, базованого на традиціях романо-ґотичної архітектури. У деяких інтернет-публікаціях автором проекту називають Юліана Захарєвича. Насправді в той час (до 1870 року) майбутній проектант знакових об’єктів львівської архітектури був інженером на державних коліях, а першим його архітектурним проектом став двірець у Яссах (1868 р.), який значно відрізнявся від першої станційної споруди Львова.
Взірцем для львівського вокзалу очевидно став Oberschlesischen Bahnhof у Вроцлаві (Бреслау), зведений у манері Тюдорівської ґотики в 1855-1857 роках за проектом Вільгельма Грапова (Wilhelm Grapow). Цю будівлю одразу почали трактувати як одну з найкращих у Європі. Роки будівництва львівського та вроцлавського вокзалів приблизно співпадають, стилістика та об’ємно-просторові структури обох будівель дуже подібні.
Як і вроцлавський, львівський двірець мав три ризаліти з підсіннями, призначеними для під’їзду екіпажів. Зали очікування були першого, другого та третього класів, діяли ресторан та кав’ярня. У бічних крилах розташовувалися експедиція багажу, телефон і телеграф, відділок поліції.
Перший львівський вокзал простояв третину століття. У 1890-і рр. він вже не відповідав новим вимогам. За ініціативою Людвіка Вєжбицького (Ludwik Wierzbicki) професор архітектури Львівської промислової школи Владислав Садловський (Władysław Sadłowski) у 1899 році виконав проект нового станційного будинку. Двірець, який досі прикрашає Львів, збудували у 1902-1904 рр.
Двірець. Перші станційні будинки при коліях нагадували «малі двори» при фільварках. Так їх стали називати й на Галичині (польською – Dworzec). Аналогічно німецькою – Bahnhof – шляховий двір (садиба). Французькою станційні будинки стали називати Gare – пристань, причал.
Вокзал. Походить від англійської Vauxhall. Це назва парку та місця розваг і атракціонів під Лондоном, що належав у XVII ст. Джейн Вокс (за іншою версією – Фоксу де Броте) і називався до середини ХІХ ст. Vauxhall Gardens. Наприкінці XVIII ст. воксхолли (воксали) з’явились у США, Канаді, Османській та Російській імперіях. Біля С.-Петербурга так називалась кінцева станція розважальної залізниці Царське Село – Павловськ (1837 р.). Від неї так почали називати всі станційні будинки, тільки замінивши літеру «с» на «з».
Ігор Сьомочкін, історик, мистецтвознавець.